Ісламська Республіка Мавританія, яку ми частіше називаємо просто Мавританією, розташована на Північному Заході Африки. Її сусідами є: на північному сході Алжир, на сході і південному сході Малі, на південному заході Сенегал. На північному заході держава межує з Західною Сахарою і напівпустельною зоною Сахеля, а на заході її береги омивають води Атлантичного океану.
Площа Мавританії становить 1030,7 тис. км2. Більшість території країни — це кам’янисті і піщані пустелі Західної Сахари. Вони лежать на висоті до 915 м над рівнем моря. У рельєфі переважають низинні рівнини і невисокі плато заввишки 732 м.
прапор Мавританії
Клімат у країні тропічний пустельний. Середні температури січня становлять десь +16—20° С, а червня — +30— 32° С. Опадів на більшості території країни випадає менше 100 мм на рік. А на північному сході вони взагалі становлять 50 мм. Лише в сахельській зоні їхня кількість сягає 200—400 мм.
Тому й не дивно, що постійних річок тут немає. Від спеки вони пересихають. їхні русла наповнюються водою лише під час дощів. Постійний стік має лише повноводний Сенегал, але по ньому йде рубіж із сусідньою республікою Сенегал, тому повноцінно використовувати можливості цієї водної артерії лише для власних потреб Мавританія не спроможна.
Мавретанія на світовій мапі
мапа Мавретанії
Посушливий клімат дуже впливає на характер рослинності в країні. Вона є типово пустельною. Трави з’являються лише на короткий час після дощів, а в інші періоди пейзаж країни живлять лише чагарники, та деінде розкидані поодинокі дерева.
З великих тварин зустрічаються антилопи орікс і адакс, гірські козли. Великих хижаків у Мавританії немає. Для її природи характерні шакали та невелика лисиця фенек. Усі ці істоти пристосувались до життя в умовах пустель і напівпустель, так само як і численні змії, ящірки, комахи і павуки. Для збереження фауни і флори в державі створено Національний парк Бан д’Арген.
На вулицях Нуакшота
З давніх-давен на терені сучасної Мавританії жили чорношкірі землероби. Десь за 200 років до н. е. сюди в пошуках пасовиськ прийшли кочовики бербери. Вони почали вимагати данину від корінних жителів, а тих, хто не корився, тіснили до берегів Сенегалу. Пізніше тут пролягав караванний шлях, яким йшла торгівля між узбережжям Середземного моря і басейном річки Нігер. За рахунок цієї торгівлі збагатилися бербери з групи племен санхаджа. Невдовзі вони почали воювати з імперією Гана, яка намагалася поширити свій вплив на Північ Африки. На жаль, для санхаджа цей конфлікт закінчився погано. Імперія їх розгромила і захопила важливий пункт караванної торгівлі Аудогаст. У IV — середині XI ст. південна територія Мавританії входила до складу середньовічних держав Західної Африки: Гани, Ткруру та інших. Але на північній території існували державні утворення берберів-санхаджа, бо вони об’єднали свої зусилля в боротьбі із загарбниками.
Національний парк Банк-д'Арґен
В середині XI ст. Мавританія входила до складу берберської держави Альморавідів, а в XIII—XIV ст. південна частина території перебувала у складі держави Малі. У ті часи багато хто з берберів прийняв іслам від арабів, які поступово поширювали свій вплив на Північну Африку. Нарешті, у XV—XVII ст. бедуїни племені хасан приборкали мавританських берберів. Обидва народи змішалися й утворили нову народність — маврів. Втім, серед берберів були й християни. Вони не підкорилися арабам, відступили в глиб пустелі і дали початок народу туарегів. Поряд з ним, головним чином на півночі країни, жили чорношкірі нащадки корінного населення мавританських земель. Вони стали підданими нових арабських еміратів — Трарза, Бракна і Тагант.
У XV ст. у цих краях з’явилися європейці. У 1461 р. португальці та іспанці заснували форт на озері Арген. Потім їх змінили голландці, англійці і, нарешті, французи.
Французькі торговці, що закріпилися в сусідньому Сенегалі, неодноразово конфліктували з арабськими емірами. На початку XX ст. загін французьких військових рушив із Сенегалу на північ і захопив землі Мавританії. Французи пояснювали свої дії необхідністю захищати в цьому районі інтереси своїх співвітчизників-торговців. У 1920 р. країна була включена до складу Французької Колоніальної Африки.
Усі ці роки французам було дуже нелегко управляти кочовим населенням країни. Між окремими племенами, арабами та берберами точилися постійні сутички. У свою чергу, осідле населення (здебільшого чорношкірі) не любило кочовиків (здебільшого маврів). У деяких районах необхідно було весь час тримати війська, щоб не дійшло до бійки.
Стародавні ксари (укріплення) в Уадані
Після Другої світової війни Мавританії в 1946 р. було надано право на представництво в парламенті Франції. У 1958 р. вона увійшла до складу Французької спільноти і почала називатися Ісламською Республікою Мавританія. 28 листопада 1960 р. країна здобула повну незалежність.
Туарег
Через деякий час президент молодої держави вивів країну із зони франка і проголосив арабську мову державною, що викликало сильний опір з боку населення півдня країни. Цим скористалися сили, які були незадоволені політикою президента та уряду. У червні 1978 р. в результаті безкровного воєнного перевороту армія скинула президента, припинила дію конституції і розпустила уряд. Влада перейшла до Воєнного комітету національного відродження. Але напруження між маврами та негроїдним населенням тривало. Фактор нестабільності сприяв низці переворотів, які організовувалися чи не щорічно. Нарешті, у 1991 р. на національному референдумі була прийнята нова конституція, яка передбачала вибори на багатопартійній основі. Перемогу на них одержала Республіканська соціал-демократична партія (РСДП). Втім, міжнародні спостерігачі і після демократизації у 1990-х років говорили про порушення прав чорношкірого населення країни. Арабізовані маври-кочовики досі прагнуть повної арабізації країни, тоді як осідле чорне населення південних областей орієнтується на країни Західного світу.
Туареги досі кочують зі стадами верблюдів по пустелі і живуть у шатрах червоного кольору. Вони визнають тільки два види власності — ту, що зароблена власною працею, і ту, що захоплена силоміць. На відміну від арабок, жінки туарегів не носять чадру і мають право на нерухому власність.
місто Атар
За останньою конституцією 1991 р. головою виконавчої влади в республіці є президент. Вищим законодавчим органом держави є двопалатний парламент, який складається з Національних зборів та Сенату. Прем’єр-міністра призначає президент.
Столиця і найбільший порт країни — Нуакшот, побудований лише 30—40 років тому. Нині тут мешкають 735 тис. жителів. Другим за розмірами і значенням містом країни вважається порт Нуадібу.
Усе життя кочових племен пов'язане з веблюдами
Грошова одиниця — мавританська угія.
Сучасне населення Мавританії налічує за даними 2000 р. 2,7 млн чоловік. З них три чверті становлять маври (араби та бербери) і туареги, які ведуть кочовий спосіб життя. Решта належить до африканських народів тукулер, фульбе, волоф та інших. Вони віддають перевагу осідлому способу життя.
Мечеть в Ченґеті
Офіційною мовою залишається арабська, а державною релігією — іслам.
Основа економіки Мавританії — скотарство, риболовство і гірничодобувна промисловість. Пасовиськами зайнято близько 2/5 території. Розводять мавританці велику рогату худобу, овець, кіз, верблюдів. В оазисах вирощують фінікову пальму та зернові культури (просо, сорго, рис). На експорт добувають залізну руду. Експортують також шкіру, скот, рибу і рибопродукти.
