«Я бачу гору!» — на радощах закричав іспанський моряк, коли корабель нарешті підплив до материка. «Монте віде еу» — так це прозвучало його рідною мовою. «Монтевідео» — пронеслося одним словом, немов луною, над морськими хвилями та узбережжям. І нове слово прижилося на цих землях, згодом стало назвою столичного міста, одного з найбільш відомих у Латинській Америці. Країна, де воно знаходиться, називається Уругвай і славиться своїми пасовиськами, футбольною командою та гарними пляжами.
прапор Уругваю
І футбол, і скот, і культ пляжного відпочинку — все це прийшло на уругвайські землі зі Старого Світу. До появи європейців тут на правах господарів мешкали індіанці чарруа. Вони збирали дари природи і ловили рибу.
Високий рівень урбанізації — характерна риса Уруґваю. Більшість його населення мешкає в містах, причому понад 40% всіх громадян країни живуть в Монтевідео (1,4 млн мешканців). Не дивно, що їх тягне сюди, як магнітом, — столиця є не тільки адміністративним і фінансовим центром, а й культурним осередком, головним портом і просто мальовничим містом — колоритна архітектура в оточенні зелені завжди милує око. Крім того, тут виробляють більшість промислових товарів, а значить, є робочі місця. Пляжі ваблять у це місто чимало туристів.
адміністративна мапа Уругваю
Уругвай на світовій мапі
Найбільшу річку на своїй території «червоношкірі» назвали Уругвай. Перекладають це слово по-різному: «річка різнобарвних пташок» або, за іншою версією, "річка равликів". Чарруа дуже не хотіли пускати будь-кого на свої землі. Першими з європейців на їхніх територіях опинилися іспанці на чолі з дослідником Хуаном Діасом Солісом. Він, однак, був дещо розчарований цими землями через відсутність на них корисних копалин. Ця обставина й потужний опір індіанців затримали початок колонізації уругвайських земель. Тільки в середині XVII століття іспанці почали активно будувати тут фортеці. А в 1726 р. вони спорудили місто Монтевідео.
Столиця країни — Монтевідео
У 1776 р. уругвайські землі ввійшли до складу віце-королівства Ла-Плата (зі столицею в Буенос-Айресі). Подальші сторінки історії наповнені боротьбою з різними народами — з англійцями, португальцями, аргентинцями. Національним героєм країни є генерал Хосе Артіґас, який у 1810—1820 рр. очолював боротьбу проти Буенос-Айреса. Щоправда, мешканці Уругваю з аргентинцями не тільки боролися, а інколи були й союзниками. Так, у 1825 р. аргентинсько-уругвайська армія вигнала із країни португальців, які прагнули приєднати Уругвай до своєї Бразилії; після цієї перемоги Уругвай став частиною Аргентини. В 1828 р. було проголошено очікувану незалежність Східної республіки Уругвай (таку офіційну назву країна має і нині). Однак самостійність не змінила географічного положення країни, що залишилася «буфером» між двома ворогуючими сторонами — Аргентиною і Бразилією.
Повна назва країни поєднує в собі і індіанську спадщину (Уруґвай), і європейську (східна республіка). Іспанці довго називали Уруґвай «Східним поясом річки Ла-Плата», помилково вважаючи цю затоку в Атлантичному океані, що глибоко вдається у територію країни, за річку. Тільки цим можна пояснити появу в назві незалежної республіки слова «східний».
Маяк в Ла-Паломі
Із здобуттям незалежності воєнні сутички з іншими країнами не припинилися: в 1839—1851 pp. гриміла війна з Аргентиною, у 1865—1870 pp. — із Парагваєм. Серед калейдоскопу внутрішніх подій найбільш визначним є протистояння прибічників першого та другого президентів країни, через що неодноразово спалахували громадянські війни. Відрізнити цих людей було дуже просто: одні носили на капелюхах червоні стрічки, а інші — білі. Іспанською ці кольори називаються «Колорадо» і «бланко», так стали називати й ці угруповання. Згодом на їхньому грунті з’явилися найвпливовіші уругвайські партії — «Колорадо» і «Бланко», відповідно з ліберальними та консервативними поглядами. У 1973 р. в Уругваї стався воєнний переворот, а громадянське правління було поновлено тільки в 1985 р.
Уругвай знається на тваринництві
Нині на уругвайській політичній арені все так само діють «червоні» та «білі», які час від часу змінюють один одного при владі. Однак поки що ні тим, ні іншим не вдалося вирішити проблему перевищення витрат над прибутками і віддати зовнішній борг. Хоча слід зауважити, що останнім часом економічні реформи дають результати і рівень життя в Уругваї вважається одним із найвищих у Латинській Америці.
Свого часу Уругвай приєднався до ООН, Організації американських держав, Південноамериканського спільного ринку. Саме країни Південної Америки, а також США є головними торговими партнерами цієї держави. їм вона традиційно пропонує продукти тваринництва: м’ясо та м’ясопродукти, молоко, вовну, шкурки (хутро нутрій, яких вирощують в Уругваї, має славу одного з найкращих у світі).
місто Сальто
Справді, ця країна знається на тваринництві. Тут розводять корів, овець, кіз, свиней. А колись, у «індіанський» період, таких тварин на цій території взагалі не було. їх завезли спритні європейці. І тваринам тут сподобалося. Ще б пак: широчінь простору із соковитою травою, коровам і вівцям тут пастися досхочу. Три чверті території Уругваю (його загальна площа становить 176,2 тис. км2) відведено під луки й пасовиська. Типовий уругвайський пейзаж уявити не важко: на пагорбах пасеться скот, неподалік тече річка, щебече птаство, і навкруги — трав’яна (злакова) савана, тільки зрідка виростає на її просторах якесь велике дерево. Лісів в Уругваї незвично мало для Південної Америки, вони займають менше чотирьох відсотків території країни і ростуть переважно біля річок, які всі впадають до головної річки Уругвай. Річки ці ніколи не замерзають, адже морозів у країні не буває. Її субекваторіальний клімат досить м’який. Взимку не буває надто холодно (найнижча температура року +10° С), влітку ж стовпчик термометра повзе до позначки +30° С, однак спека не дошкуляє, бо лагідні вітри її пом’якшують. Країна отримує порівняно небагато опадів, але їх вистачає, щоб живити луки, і, відповідно, худоба тут так добре почувається. Кілька століть тому на уругвайських землях так само добре почувалися дикі звірі, тепер, через активну людську діяльність, їх стало набагато менше. Зате, зрозуміло, кількість поголів’я худоби стала більшою. Таким чином, хижих пум майже витіснили травоїдні корови.
Колонія-дель-Сакраменто
Уруґвайці обожнюють футбол. Перший чемпіонат світу з цього виду спорту пройшов 1930 р. саме в Монтевідео. Більше того, уруґвайська команда стала переможницею і назавжди залишилася в історії як перший чемпіон світу з футболу. Та й тепер футбольна команда країни показує на полі неодмінно високий клас гри.
Є на території Уругваю і поля. На них вирощують пшеницю, кукурудзу, овес, сорго, ячмінь та жито, соняшник, арахіс, овочі тощо — для власних потреб, а також рис, частина якого іде на експорт. Продають за кордон і текстиль. Окрім текстильної, розвинена переробна (її спеціалізація — сільськогосподарська сировина), хімічна та інші промислові галузі. В країні видобувають напівкоштовне каміння агат та аметист, невелику кількість золота.
картина «Клятва 33-х уругвайців»
Красиві пляжі на океанському узбережжі відкривають широкі можливості для туристичної діяльності. Уругвайці такі можливості використовують, додають до них хороший сервіс і отримують непогані прибутки від іноземних гостей. Ця держава, хоча і не є лідером туристичних маршрутів Латинської Америки, вважається однією з найбільш екологічно чистих та безпечних країн континенту. А дехто жартує, що Уругвай є ще й найбільш «білою» (або європейською) країною Латинської Америки. Це пов’язано з тим, що абсолютна більшість населення (всього тут мешкає 3,3 млн чол.) — нащадки європейців, переважно іспанців та італійців, хоча свого часу емігрували сюди й представники багатьох інших європейських націй. Тож державна іспанська мова, католицизм у ролі панівної релігії і грошова одиниця уругвайське песо цілком закономірні для цієї території. Тут невисокий відсоток навіть метисів та мулатів, що так характерно для деяких американських країн. Річ у тім, що індіанців на цих територіях було знищено, а рабів сюди завозили порівняно з іншими колоніями дуже мало, оскільки плантацій, де їх можна було використати, майже не було. Адже вже тоді стало зрозуміло, що сюди треба завозити корів та овечок, які зможуть принести великі прибутки.
Збірна Уруґваю з футболу