Неймовірно зелені простори, гірські вершини, стрімкі річки та водоспади, прозорі мінеральні озера, гейзери, густі ліси... Схоже на красиву казку, де можуть трапитися неймовірні пригоди. Чи це не та земля, де відомий письменник Джон Толкієн розташував своє Середзем’я, в якому поселив ельфів, гномів, хобітів та інших казкових істот зі своєї знаменитої трилогії «Володар кілець»? Принаймні фільм про них знімався саме тут, у Новій Зеландії. Однак ніяка кіноплівка не може передати новозеландську красу, бо й повітря тут особливе, з пахощами хвої, місцевих трав та океанського бризу. Прихильники Толкієна стверджують, що він описав саме ці острови, і знаходять багато «значущих» збігів, та й мешканці країни стверджують, що саме на їхній землі трапилися всі ці неймовірні пригоди.
прапор Нової Зеландії
Але ще задовго до Толкієна уявлення про Нову Зеландію подарував світові інший письменник — Жуль Верн. Саме до цієї країни помилково потрапили діти капітана Ґранта, і войовничі аборигени — маорі — захопили у полон неуважного і симпатичного вченого Жака Паганеля.
Мовою маорі «Аотеароа» означає «земля довгої білої хмаринки». Очевидно, коли перші мешканці островів підпливли до берега, то побачили велику білу хмаринку, яка нависла над деревами, і відразу ж зафіксували це у назві. Такий пейзаж нерідко відкривається й очам сучасних мандрівників і захоплює їх не менше.
мапа Нової Зеландії
Звичайно, про хобітів і пригоди жуль-вернівських героїв новозеландська історія мовчить. Вона починається з того часу (приблизно 750 p.), коли сюди з Полінезії прибули пращури маорі і назвали острови співучим словом Аотеароа.
Новозеландський краєвид з пташиного польоту
У 1642 р. острови відкрив голландський мореплавець Абель Тасман, однак місцеві жителі не пустили чужинців на свої землі, навіть з’їли кількох моряків. У другій половині XVIII століття острови досліджував відомий англійський капітан Джеймс Кук. У 1839 р. на новозеландських землях виросло перше європейське (точніше, британське) поселення Веллінгтон, яке згодом стало столицею держави (нині тут мешкає понад 300 тис. людей). У 1840 р. було підписано доленосний договір Вайтанґі (за назвою місцевої річки), за яким близько п’ятдесяти вождів маорі визнали верховну владу британського монарха в обмін на захист і закріплення за ними їхніх земель. Однак з’ясувалося, що текст англійською і мовою маорі різнився, тож дві сторони у спірних питаннях трактували договір по-різному. Обстановка виходила з-під контролю. У 60-х роках XIX століття відбувалася війна між маорі та пахека (так називали і називають тут європейців), і це завдало удару по ще слабкій економіці країни. До кінця XIX століття економічне становище стабілізувалося, були відкриті поклади золота й досягнуті успіхи в тваринництві. Крім того, в цей час Нова Зеландія здивувала світ соціальними реформами. Ця країна першою надала виборче право жінкам і однією з перших ввела пенсії та визначила мінімальні зарплати. У 1907 р. Нова Зеландія отримала від Британії статус домініону. А в 1931 р. за Вестмінстерським статутом їй було надано незалежність.
Різьблена дерев'яна скульптура маорі
І сьогодні країна відома гарантованим соціальним забезпеченням, високим рівнем життя і стабільною економікою. Вона й нині входить до Британської Співдружності (а також до ООН та інших союзів). Сільське господарство здавна домінувало в її економіці й давало більшу частину експорту. Нині до традиційних м’яса (баранина й яловичина), молока, вершкового масла, сирів та вовни в експорті додалися овочі та фрукти. Новозеландські яблука та ківі відомі на весь світ. Із промислових галузей найбільш розвиненою є харчова, однак і інші активно працюють на задоволення внутрішніх потреб. Задля цього ж вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь, картоплю та інші культури. Велике значення мають і дари моря (тунець, лосось, морський окунь), а ось природних копалин тут не дуже багато (є золото, кам’яне вугілля, невеликі поклади нафти). Останнім часом Нова Зеландія впевнено заявила про себе і як значний експортер електронної продукції та програмного забезпечення.
Маорійський військовий човен
Значні прибутки дає Новій Зеландії і туризм. Останнім часом сюди приїздять близько двох мільйонів туристів на рік. І треба віддати їй належне — країна пропонує чимало цікавого, на будь-який смак. У містах багато розваг, працюють музеї, дискотеки тощо. Справжнім центром туризму вважається Окленд (понад 900 тис. мешканців). Заснований в 1840 p., він до 1865 р. був столицею держави. І нині Окленд залишається головними повітряними і морськими ворітьми Нової Зеландії. А ще його часто називають «Містом вітрил», позаяк воно пронизане атмосферою моря, морських мандрів, яхтового спорту. Тут відбувається більшість міжнародних вітрильних регат, зокрема найпрестижніше з них дороге змагання на Кубок Америки. Взагалі слід зазначити, що мати власний катер або яхту для оклендців — все одно, що мати своє авто.
Веллінґтон, названий на честь британського фельдмаршала Веллінґтона, — надзвичайно красиве і затишне місто, що вражає численними мостами, віадуками, парками, чудовими витворами архітектури. Серед них передовсім вирізняється колишній палац уряду — друга в світі за розмірами будівля з дерева, сучасний круглий будинок парламенту, собор Святого Павла тощо.
Але більшість гостей країни цікавить у першу чергу новозеландська природа, заповідники та вся та краса, якої так бракує мешканцям сучасних мегаполісів. Природа тут справді прекрасна і різноманітна, і національний символ країни — пташку ківі — вам більше ніде не пощастить побачити.
Панорама Веллінгтона
Нова Зеландія, що лежить на хвилях Тихого океану у південній його частині, складається з двох великих островів (Північного і Південного) та купки маленьких. Загальна їхня площа становить 268,7 тис. км2.
Нова Зеландія — один із світових лідерів з виробництва вовни
Для більшої частини її території характерний пагористий і гірський рельєф, тут багато річок, озер та гейзерів. Вищим є Південний острів. У західній його частині простягайся Новозеландські Альпи з найвищою точкою країни піком Кука (3754 м). Цей пік завжди має головний убір — велику снігову шапку. На сході цього острова розташована Кетерберійська рівнина, що є найбільшою в країні низовиною. На Південному острові різниця у висотах менша, майже весь він пагористий, іноді трапляються вулкани. Нова Зеландія звикла до підземних поштовхів і вже мало зважає на них.
В Окленді не тільки багато води, але й зелені: парки Вікторія, Західний, Майєрс, Альберт-парк, Окленд-Домейн надають місту чудової мальовничості. Недарма за результатами багатьох досліджень місто входить до десяти найкращих міст для життя на планеті. А ще воно пишається своєю телебаштою — Скай-Скі-Тауер, яка за розміром (328 м) посідає восьме місце в світі. З її оглядових майданчиків можна як на долоні побачити не тільки все місто, а й Тихий океан і Тасманове море.
Ще одним цікавим місцем країни є печери Ваїтамо, де можна поплисти на човні підземним озером й подивитися на міріади світлячків, що населяють це печерне царство.
Окленд — «Місто вітрил»
Колись майже вся територія країни була вкрита лісами (можливо, тоді герої Толкієна і мандрували тут), нині вони вкривають менше 30% території. Однак і досі місцеві ліси вражають первозданністю, як і тоді, коли людина ще не чинила такого згубного впливу на природу, як тепер. І новозеландська флора привертає увагу своєю різноманітністю. Тут ростуть дивовижні великі папороті і знамените новозеландське різдвяне дерево, що саме під Різдво вкривається великими червоними квітами. А от місцева фауна — досить бідна. Тут майже немає місцевих ссавців, єдиний їхній представник — кажан. Зате тут, окрім рідкісного птаха ківі, який, до речі, не вміє літати, живе дуже й дуже багато пернатих. Туристи спеціально приїздять до заповідників, аби побачити пухнастого ківі, що оселився і на гербі країни (у дикій природі його вже немає). Це майже обов’язкове паломництво, без цього, вважайте, Нової Зеландії ви не бачили.
Гарячі джерела на Північному острові
До речі, фрукт ківі новозеландці теж назвали на честь свого птаха і так захопилися вирощуванням цих фруктів і виведенням нових сортів, що рідко хто згадує тепер їхню першу назву — китайський аґрус.
Новозеландська долина гейзерів Вакареварева — унікальне природне явище, схожі є лише у трьох місцях планети — на Камчатці, в Ісландії і Єлловстоунському парку США. Тут все кипить, наче в пекельній куховарні, а повітря насичене сірководневими парами.
А далі мандрівникам пропонують довільну програму, що кому подобається. Гірські сходження, відпочинок на пляжах, відвідання мінеральних озер, розмаїте нічне життя новозеландських міст. Тільки треба пам’ятати, що ця країна, хоча й розташована на півдні, не є країною вічного літа. Тут буває й досить холодно, коли на пляжах аж ніяк не зігрієшся. У горах є гірськолижні курорти. Більш суворий клімат на Південному острові, де часто трапляються заморозки (він лежить далі від екватора, висоти більші, ближче до вод холодних морів). На Північному острові та на північній частині Південного острова клімат субтропічний морський, з незначними коливаннями температур та значними опадами.
У Новій Зеландії є чимало рідкісних рослин і тварин. Тільки тут водяться великі цвіркуни, що важать аж 70 г, а листя кропиви ульмації таке насичене токсинами, що від його опіку може загинути тварина.
Про близькість Антарктиди в Новій Зеландії нагадує не тільки клімат, а й цікаві музеї та інші пам’ятки. Однією з них є океанаріум «Підводний світ Келлі Тарлтон».Тут є підводні тунелі, басейни й акваріуми з акулами та іншими морськими мешканцями і окремий павільйон «Зустріч з Антарктикою». В ньому можна побачити унікальних представників антарктичної фауни, зокрема пінгвінів, дізнатися багато цікавого про Антарктиду, її першовідкривачів і сучасних дослідників. В одному із залів відтворена хатина видатного британського мандрівника Р. Скотта, в якій його експедиція провела зимівлю в 1911 р.
Нова Зеландія — батьківщина багатьох екстремальних видів спорту. Це дозволяє її природа. Тут дуже популярні карінг (мандри печерами), небезпечні спуски гірськими річками, стрибки з парашутом, альпінізм, в тому числі скелелазання вниз головою та «гонки на виживання». Із «звичайних» видів спорту в країні поширеними є регбі й крикет.
Є така особливість: щойно людина потрапляє до Нової Зеландії і знайомиться з її природою, як її уже не треба переконувати, що ця країна є однією з екологічно найчистіших на планеті, вона сама це відчуває, дихаючи на повні груди.
Це найбільше дерево в Новій Зеландії має назву «Бог лісу». Заввишки воно сягає понад 50 м, його стовбур — 14 м
Мандруючи островами, туристи неодмінно зустрінуть представників корінного населення — маорі. Нині країна переживає справжній етнічний бум, намагаючись відродити культуру маорі, поширити і вивчити її (державною мовою є англійська і маорі). Маорі становлять 14% населення. І що цікаво, їхня кількість в останні роки збільшується швидше, ніж кількість пахека. Всього ж тут мешкає 3,8 млн людей. Усі вони доброзичливі до гостей на своїй землі. А гостям доведеться взяти тривалу відпустку, аби дослідити ці острови. У мандрах лісами, можливо, пощастить зустріти ельфа або гнома... Різне буває на світі. І Нова Зеландія — саме такий куточок світу, де казка може стати реальністю.