Америка — це частина світу, яка знаходиться в Західній півкулі між Атлантичним і Тихим океанами. Вона складається з двох великих материків. Той, що лежить на півночі, називається Північною Америкою, а що на півдні — Південною Америкою. Межа між ними лежить по Дар’єнському перешийку, але інколи її проводять по Панамському перешийку. До складу Америки входять також острів Ґренландія і низка наближених до обох материків островів. Загальна площа цієї частини світу становить 42,5 млн км². Тут живе понад 724 млн чоловік.

Індіанці — корінні мешканці Америки

Північна Америка разом з островами займає площу в 24,25 млн км². Це — третій за величиною материк Землі після Євразії й Африки. За формою він нагадує величезний трикутник, який звужується в бік Південної Америки. Цю вузьку смугу називають Центральною Америкою. До Північної Америки відносять також Ґренландію (найбільший острів планети), острови Канадського Арктичного архіпелагу, Алеутські острови та Вест-Індію, тобто — Великі та Малі Антильські, Багамські та деякі інші острови в Атлантичному океані.

Велике Невільниче озеро

Від Азії материк відокремлює Беринґова протока. Із заходу його омивають Тихий океан і Беринґове море, затоки Аляска і Каліфорнійська. Східні береги материка виходять до Атлантичного океану. Прибережними атлантичними морями тут є Саргасове, Карибське. Є на цих берегах також дві великі затоки — Святого Лаврентія та Мексиканська.

Великі озера вважаються найбільшим на Землі вмістилищем прісної води. їх сукупний об’єм становить 22,7 тис. км³, а площа водного дзеркала дорівнює 245,2 тис. км².

Північний край континенту заходить далеко за Полярне коло. Там, на узбережжі Північного Льодовитого океану, панують льодові пустелі та вічна мерзлота, тож рослинність у тому краї відсутня. Прибережними морями тут є море Бофорта, море Баффіна. А ще на цьому узбережжі є дві великі затоки — Гудзонова та Ґренландська.

Кордильєри — це найдовша гірська система земної кулі. Її довжина становить 18 тис. км. Кордильєри облямовують усе західне узбережжя Північної і Південної Америки від Аляски до Вогняної Землі і поділяються на Кордильєри Північної Америки і Кордильєри Південної Америки, або Анди. Тут багато вулканів і часто бувають сильні землетруси. Це молоді гори, і їхнє формування триває донині.

Льодові пустелі поступово змінює тундра, яка, у свою чергу, поступається місцем густим лісам, які тягнуться аж до північного кордону між США та Канадою. Це типова тайга, тобто густі хвойні ліси. На сході до хвойних порід домішуються широколисті дерева. Саме тут знаходяться знамениті Великі озера. До цієї озерної системи належать озера Верхнє, Гурон, Мічиган, Ері і Онтаріо. Крім цих озер, є й інші великі озера — Вінніпег, Велике Невільниче, Велике Ведмеже та інші.

Кордильєри

Найбільшою річкою континенту вважають Міссісіпі. Її довжина становить 3950 км. Інші великі річки — Міссурі, річка Святого Лаврентія, Макензі, Юкон, Колумбія, Колорадо.

Західну частину материка займає велика гірська система Кордильєри. Вони тягнуться з півдня через весь материк і заходять аж на півострів Аляска. Тут знаходиться найвища точка Північної Америки — гора Мак-Кінлі заввишки 6193 м. На сході тягнуться рівнини. їх перетинають плато і невисокі гори. На східному краї материка теж є гори, які більше нагадують плоскогір’я і складаються з Канадського Арктичного архіпелагу, Лабрадору (на однойменному півострові) та Аппалачів.

Північний схід материка займає Лаврентійське узвишшя. У внутрішніх районах розкинулися знамениті Велика і Центральна рівнини. Колись вони були зайняті степами з високими травами (преріями), де паслися численні стада бізонів. Тепер від них залишилися тільки невеличкі острівки незайманої природи, а бізони існують лише у невеликій кількості.

Неосяжний простір Великих рівнин

Уздовж південно-східного узбережжя розташовані берегові низини — Приатлантична та Примексиканська. Південь континенту зайнятий безводними пустелями і субекваторіальними лісами. А Карибські острови вкриває тропічна рослинність.

Центральною Америкою називають територію на півдні Північної Америки, розташовану в тропічних широтах між Тихим океаном та Мексиканською затокою Атлантичного океану. Її північний кордон проводять по западині Бальсас поблизу південного краю Мексиканського нагір’я, а південний — по Дар’єнському перешийку на рівні 8—9° північної широти. У рельєфі тут переважають гори середньої висоти і вулканічні хребти. Є діючі вулкани. Найбільшим серед них вважають Тахумулько заввишки 4217 м. Цей регіон дуже багатий на опади (від 3000 до 5000 мм на рік), тож для нього характерні вологі тропічні і листопадні ліси. Тропічні ліси зосереджені на південному сході, листопадні — на південному заході і на півночі.

Дельта Амазонки

Материк Південна Америка разом з островами займає площу 18,28 млн км². До неї належать архіпелаги Вогняна Земля, Чилійський, Галапагос, Фолклендські (Мальвінські) та інші острови. Так само як Північна Америка, її південна сусідка лежить у Західній півкулі між Атлантичним океаном на сході і Тихим океаном на заході. А на півночі та півдні Південну Америку омивають Карибське море та Магелланова протока.

Карибські Анди

На заході материка тягнуться високі Анди, які є продовженням Кордильєрів. Найвищою вершиною цих гір і всієї Америки вважається гора Аконкагуа (6960 м). На її крутих схилах лежать льодовики завдовжки 6 км. В Андах на території Венесуели знаходиться найвищий у світі водоспад Анхель Фолз заввишки 2979 м.

Втім, на більшості території Південної Америки розкинулися плоскогір’я і рівнини. На північному сході лежить Гвіанське плоскогір’я з висотою 3014 м, найбільшою в цьому регіоні (г. Неблін), на сході — Бразильське плоскогір’я з найвищою вершиною Бандейра заввишки 2890 м. Між ними знаходиться величезна низина, по якій тече найповноводніша у світі річка Амазонка. Вона є також другою за довжиною річкою після Нілу. Довжина її русла становить 6,45 тис. км. Амазонка разом із численними притоками займає величезну територію — 7180 тис. км². Цей край називається Амазонією.

На північному сході материка по рівнині тече повноводна річка Оріноко. На південь від неї лежать внутрішні рівнини — Пантанал, Ґран-Чако, Межиріччя і Пампа. На південному сході від Оріноко на висоті 2,2 тис. м здіймається відкрите вітрам і посушливе плато Патагонії.

У пустелі Мохаві (Каліфорнія) знаходиться знаменита Долина Смерті. Вона є найнижчою територією Північної Америки і лежить на 85 м нижче рівня моря. Тут майже не буває дощів, а повітря прогрівається до +56,7° С. Свою назву Долина Смерті дістала у 1849 р., коли тут загинула від спраги група шукачів золота.

Клімат Америки вражає своєю різноманітністю. Оскільки континент тягнеться майже від полюса до полюса, тут представлені всі кліматичні зони планети.

Світовий рекорд посушливості належить не північноамериканській Долині Смерті, а південноамериканській пустелі Атакама, що знаходиться в Чилі. Середньорічний рівень опадів тут становить менше 0,1 мм.

У Північній Америці клімат змінюється від арктичного на крайній півночі до тропічного в Центральній Америці і Вест-Індії, від океанічного на узбережжі до континентального у центральних районах материка.

У Південній Америці, навпаки, тропічний пояс змінюється помірним і холодним, але тут відсутня тундра і льодові пустелі, хоча від крайньої південної точки материка мису Горн до Антарктиди всього 1 тис. км.

На північному материку середні температури січня змінюються від —36° С на півночі Канадського Арктичного архіпелагу до +20° С на півострові Флорида і Мексиканському нагір’ї. Червневі температури на Канадському Арктичному архіпелазі становлять лише +4° С, тоді як на південному заході СІЛА вони сягають до +32° С.

Найбільша кількість опадів буває на Тихоокеанському узбережжі Аляски і Канади та на північному заході США. Тут їх кількість становить від 2000 до 3000 мм на рік. У той же час на південному сході їх рівень знижується до 1000—1500 мм на рік, а в міжгірських долинах субтропічної і тропічної зон взагалі становить лише 100—200 мм. На північ від 40—44° північної широти на землю взимку лягає стійкий сніговий покрив.

Для Південної Америки здебільшого характерним є тропічний і екваторіальний клімат. На півдні він переходить до субтропічного і помірного.

Уся північна рівнинна територія Південної Америки має середньомісячні температури +20—28° С. Влітку, у січні, вони знижуються на півдні до +10° С, а взимку, у червні, на Бразильському плоскогір’ї — до +12, у Пампі — до +6, а на плато Патагонії — до +1° С і навіть нижче.

Ліси Амазонії, які часто називають сельвою, колись займали близько третини материка. Тепер лісовий покрив скоротився, але й досі у сельві є місця, до яких ще не дісталася людина, бо вони є важкодоступні.

Найбільша кількість опадів на рік припадає на схили Анд у Колумбії та в Південному Чилі — від 5 до 10 тис. мм щорічно. У Західній Амазонії та на гірських схилах, що до неї прилягають, на східних схилах Гвіанського та Бразильського плоскогір’їв їх буває 2 тис. мм на рік. На решті території сходу до 35° південної широти кількість опадів становить 1—2 тис. мм на рік, а на посушливих територіях Пампи, Патагонії, півдня Центральних Анд і тихоокеанському схилі між 4° і 27° південної широти їх випадає всього від 150 до 200 мм на рік і менше.

Більшість річок Південної Америки тече до Атлантичного океану. Крім Амазонки та Оріноко, до великих південноамериканських річок належать Парана і Парагвай. Ті річки, що течуть на плоскогір’ях, мають багато порогів. На рівнині ж вони здебільшого судноплавні.

Східні схили плоскогір’їв Анд і Амазонії вкриті густими вологими тропічними та екваторіальними лісами — гілеями. В них росте багато цінних дерев — гевея, червоне дерево, хінне дерево тощо. На інших рівнинах і плоскогір’ях розкинулися напівпустелі, степи і рідколісся. Південноамериканські степи називають пампасами і льяносами. Колись тут буяли рясні високі трави, в тому числі знамениті буйволова та пампаська трави. А тепер на місці пампасів тягнуться нескінченні рілля та пасовиська. У помірному поясі ростуть вічнозелені мішані ліси з домішкою листопадних дерев.

На Північноамериканському материку живе багато тварин, яких нема більше ніде у світі. Це мешканець півночі мускусний бик, широковідомий бізон, ондатра, скунс, ведмідь гризлі та багато інших. Не відстає від північного сусіда і Південна Америка. На її території зустрічаються лінивці, мурахоїди, броненосці, широконосі мавпи, пума, ягуар, пекарі. У пампах живуть нанду, пампаський олень, нутрія. На Гвіанському нагір’ї зберігся дивовижний птах гоацин. У його пташенят на крилах є кігті. Дуже різноманітна також фауна плазунів, риб і комах.

Для охорони природи в Північній Америці створено понад 50 національних парків. Найзнаменитішим з них вважається Єлловстоунський національний парк, заснований ще у 1872 р. Він став першим національним парком у світі. Розкинувся парк на площі майже 10 тис. га. Іншим із найвідоміших у світі заповідників є Ґранд-Каньйон, створений у 1919 р. для захисту одного з чудес світу — Великого Каньйону річки Колорадо. Його довжина становить 446 км, глибина в деяких місцях сягає 1600 м, а ширина коливається від 1 км на дні до 25 км на рівні плато, в якому річка пробила собі русло. На території цього національного парку зустрічається понад 75 видів ссавців, 50 видів рептилій, 25 видів риб і близько 500 видів птахів.

Історія двох складових американського континенту розвивалася дуже по-різному.

Куточок Єлловстоунського національного парку

Вважають, що першими мешканцями Північної Америки були давні азійські племена, що прийшли сюди з Сибіру. Існує гіпотеза, що десь 40 тис. років тому між Північною Америкою та Азією існувала вузька смуга суходолу — Берингія. Можливо, саме вона стала містком для переселення азійців до американського континенту.

Багато північноамериканських племен були знищені повністю. Ті, хто залишився, позбулися своїх мисливських угідь і були переселені до резервацій. Багато людей вимерло від хвороб і алкоголю, і те й друге лихо завезли на континент «цивілізовані» завойовники. Майже те саме спіткало індіанців Південної Америки. Але вони щільно змішалися з європейцями та неграми, тому населення латиноамериканських країн дуже метисоване, тобто складається з нащадків кількох рас. А взагалі в обох Америках нині живе всього 35 млн індіанців — стільки залишилося від колись численної раси червоношкірих.

Їхніми нащадками стали північноамериканські індіанці та ескімоси. Здебільшого вони вели кочовий спосіб життя і жили завдяки полюванню. Але в центральних районах материка існували й осілі індіанці, які займалися землеробством. Вони будували справжні, інколи багатоповерхові, оселі. їхні поселення називалися пуебло.

Руїни міста Чичен-Іца

На відміну від Північної Америки на території її південної сусідки виникли потужні цивілізації з високою культурою. Тут існували імперія інків Тауантісуйу, яку іспанці пізніше назвали Перу, держави ацтеків зі столицею у Теночтітлані (сучасна Мексика), муїсків (сучасна Колумбія). Втім, усе це було знищене європейцями, котрі зруйнували не тільки давню культуру, а й майже винищили і самих господарів материка.

Перу. Стародавня фортеця поблизу міста Трухільйо

Контакти Старого Світу з Новим відбулися дуже давно, задовго до офіційного відкриття Америки. Ескімоси та їхні родичі з Чукотського півострова вели між собою торговельний обмін. Гадають, що американського узбережжя досягали полінезійці та жителі азійських островів — вправні мореплавці, які на своїх каное і тростинових човнах вирушали в далекі морські експедиції. Можливо, що до Америки ще на початку V ст. на шкіряному човні дісталася група ірландських монахів на чолі зі Святим Бренданом Мореплавцем. А в 1000 р. вікінг Лейф Ейрікссон зі своєю командою досяг землі, яку він назвав Вінландом, тобто країною винограду. Вважають, що це був район, де нині знаходиться Бостон.

Утім, офіційною датою відкриття Америки вважають 1492 р., коли Христофор Колумб у пошуках Островів прянощів (так тоді називали острови в Індійському океані) вперше досяг Карибських островів і обстежував шматочок материкового узбережжя. Але він гадав, що відкрив новий шлях до Індії. Потім мореплавець здійснив ще два плавання до цього району і знову побував на материку. Але досі невідомо, чи збагнув Колумб свою помилку, чи так і помер, впевнений, що побував у Азії. Але вже за його життя італійський торговець і мореплавець Амеріґо Веспуччі заявив, що відкрито новий, досі не відомий материк. На його честь Америку і назвали Америкою.

За Колумбом до Америки вирушили тисячі іспанців, які сподівалися знайти тут скарби. їх називали конкістадорами, тобто завойовниками. Багато з них знайшли смерть у безкраїх тропічних лісах Південної Америки, але декому дуже пощастило. Серед таких щасливців був Ернандо Кортес, котрий у 1519— 1523 рр. завоював казково багаті на золото Мексику і Гватемалу, а також відкрив півострів Каліфорнія. Не менш знаменитим є й завойовник Перу Франсіско Піссарро. Історія зберегла й сотні інших, не таких відомих імен конкістадорів, які відкривали, завойовували території південного материка, нищили давню культуру тубільців і відкрили дорогу іспанській колонізації Південної Америки.

Намагалися іспанці проникнути і в Північну Америку. Один з їхніх загонів на чолі з Ернандо де Сото дістався Міссісіпі. Франсіско Васкес де Коронадо і його супутники першими на власні очі побачили Великі рівнини. А Альваро Нуньєс Кавеса де Вака дев’ять років подорожував по внутрішніх районах материка і навіть жив серед індіанців. Але жоден з цих загонів не знайшов ані золота, ані срібла, тому іспанці припинили походи на північ.

Справжнє відкриття Північної Америки здійснили англійці і французи. Першими після вікінгів у 90-х роках XV ст. до північних берегів материка дісталися Джон та Себастьян Каботи. Але його колонізацію розпочав французький мореплавець Жак Картьє, котрий у 1534 р. привіз кілька десятків чоловік у затоку, що нині має ім’я Святого Лаврентія. Канадці вважають його своїм національним героєм. Пізніше до Північної Америки прибули англійські переселенці, які стали засновниками США.

Канада. Вид на Монреаль

Нині в Америці живуть понад 724 млн чоловік, які різняться між собою культурою і мовою. Умовно їх можна поділити на корінних мешканців Америки індіанців, завезених сюди негрів (вони називають себе афро-американцями), нащадків змішаних шлюбів поміж європейцями та представниками інших рас, нащадків європейських колоністів, які зберегли недоторканність своєї раси. Крім того, тут живуть багато вихідців із різних регіонів Азії, особливо багато китайців.

На північному материку та прилеглих островах мешкають понад 442 млн людей. Тут розташовано багато країн. У північній його частині знаходяться Канада, США та частково Мексика. У Центральній Америці — Беліз, Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Мексика (теж частково). На островах утворені Республіка Гаїті, Домініканська Республіка, Ґренада, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Ґренадини, Сент-Кітс і Невіс, Антиґуа і Барбуда, а також ряд володінь Великої Британії, Нідерландів, Франції і США. Ґренландія належить Данії. Островами Мікелон і Сен-П’єр, що лежать неподалік від східного узбережжя Канади, володіє Франція. Вона, а також Нідерланди та Велика Британія вважають своїми деякі острови в Карибському морі.

Мексика. Міський собор (1573—1667) у Мехіко

У Південній Америці живуть 343,2 млн людей. Здебільшого вони є нащадками європейців, африканців і тубільців. Більшість населення розмовляють іспанською, але у Бразилії говорять португальською. На материку розташовані держави Аргентина, Бразилія, Болівія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Суринам, Уругвай, Чилі та Еквадор, а також володіння Франції — Французька Гвіана. Фолклендські (Мальвінські) острови належать Великій Британії.

Мексику, країни Центральної та Південної Америки в цілому називають Латинською Америкою, а США і Канада разом складають Англо-Америку.

Серед американських держав економічно найрозвинутішою є Сполучені Штати Америки. Саме вони, як кажуть, вже перейшли від індустріального суспільства до більш розвиненого постіндустріального. Це означає, що тут провідну роль відіграє сфера послуг, наука та освіта, корпорації поступаються місцем університетам, а головне значення надається не бізнесменам, а вченим та спеціалістам-професіоналам. У цьому суспільстві все більше поширюється значення виробництва, розподілу і споживання інформації.

Північна Америка має найвищий серед усіх континентів середній прибуток на душу населення. Хоча тут мешкає лише 10% людства, на кожного жителя материка припадає в шість разів більше електроенергії, ніж іще деінде на Землі.

Далі за рівнем розвитку йдуть Канада та Мексика. У 1994 р. ці три країни уклали Північноамериканську угоду про вільну торгівлю. Внаслідок цього тут утворилася найбільша у світі вільна зона. Торгівля між країнами-учасницями здійснюється без будь-яких обмежень.

США. Панорама Вашингтона

У центральноамериканських та карибських країнах економіка розвинена значно слабкіше. Це є наслідком багатьох революцій і війн, спровокованих політичною нестабільністю. В деяких країнах навіть на певний час установлювалися воєнні диктатури — хунти, які дуже жорстоко розправлялися з незадоволеним їхніми діями населенням. Внаслідок цього мільйони людей з Центральної і Південної Америки емігрували до Канади і США. Цей процес триває і нині.

На величезному американському материку існує велика кількість різноманітних міждержавних організацій і об’єднань. Чимдалі на південь їхня кількість збільшується. При цьому деякі країни континенту спромоглися за останні 30—40 років стати членами відразу кількох угруповань, бо їх створення активізувалося саме в цей період.

Загальне для всього материка значення має Організація американських держав (ОАД), заснована ще в 1948 р. на Міжамериканській конференції в Боґоті. До її складу входять США, Канада і 36 держав Латинської Америки. Її найвищим органом є Генеральна асамблея міністрів іноземних справ держав-учасниць. Головний виконавчий орган знаходиться у Вашингтоні і називається Постійною радою.

Утім, американці, чи живуть вони в Північній чи Південній Америці, віддають перевагу створенню об’єднань, що мають на меті розвиток економіки. Відомо, що митні збори і тарифи, різноманітні квоти, ліцензування чи інші перешкоди в пересуванні товарів та послуг через державні кордони негативно впливають на економіку. Тому більшість міжнародних угруповань Америки націлені на створення вільного економічного простору в певних регіонах.

Найпотужнішою з організацій такого типу в Західній півкулі вважається започаткована в 1994 р. Американська асоціація вільної торгівлі, або НАФТА. Її абревіатура походить від англійської назви асоціації — North American Free Trade Agreement. Штаб-квартира організації знаходиться у Вашингтоні. До неї входять США, Канада і Мексика, які прагнуть до поступової ліквідації всіх тарифних бар’єрів на шляху більшості товарів, що їх виробляють у Північній Америці. Велика увага також надається збереженню старих і створенню нових робочих місць, а також дотриманню екологічних стандартів на всіх виробництвах, що діють у США.

З вересня 1994 р. йдуть переговори про поширення діяльності НАФТА на обидві частини Америки, але за винятком соціалістичної Куби. Передбачається підписання угоди про вільну торгівлю для обох Америк — ФТАА (Free Trade Area of the Americas).

Гватемала. Панорама столиці

Але інтереси держав півночі і півдня Америки не дуже збігаються. Ще у 1951 р. Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Сальвадор і Нікарагуа створили Організацію центральноамериканських держав (ОЦАД), яка має на меті політичне, економічне і культурне співробітництво. Керують ОЦАД Рада голів держав і Рада міністрів іноземних справ держав-учасниць, а виконавчим органом вважається Центральноамериканське бюро. Його постійне місцезнаходження — столиця Сальвадору Сан-Сальвадор. Статут організації передбачає можливість входження до неї в майбутньому також Панами.

Одним з найважливіших форумів політичної координації Латинської Америки вважається Група Ріо (Grupo del Rio). У 1986 р. вісім країн регіону, налякані розвитком воєнних конфліктів у латиноамериканських країнах, зокрема в Нікарагуа і Сальвадорі, спровокованих послідовниками комуністичних ідей, зібралися в Ріо-де-Жанейро за ініціативою президента Коста-Рики Оскара Аріаса (за це він став лауреатом Нобелівської премії миру 1987 р.). Вони уклали угоду про економічне і політичне співробітництво. У разі воєнної агресії проти будь-якого члена організації всі інші зобов’язувалися надати йому воєнну допомогу.

Бразилія. Місто Сальвадор

Організація швидко набула авторитету, і до 2000 р. до неї приєдналися всі латиноамериканські країни. В умовах сьогодення об’єднання прагне до миру в країнах Латинської Америки, сприяє поверненню боргів країнам-учасницям і захисту довколишнього середовища, розробляє концепції створення єдиного американського ринку, перешкоджає діям міжнародної наркомафії і тероризму.

Щорічно президенти, міністри іноземних справ і міністри фінансів держав-учасниць збираються для погодження політичних позицій із поточних проблем. Останнім часом Група виявила себе також як орган представництва країн регіону в межах Організації Об’єднаних Націй. Цікаво, що вона навіть стала конкурентом США в рішенні політичних проблем країн Латинської Америки. Саме вона примусила супердержаву виділити значні кошти на боротьбу з наркомафією в Латинській Америці, а також сприяла скасуванню ембарго проти Куби.

Перше велике інтеграційне об’єднання суто з торгово-економічних проблем у Латинській Америці було утворене ще в 1960 р. Воно називається Латиноамериканською асоціацією вільної торгівлі (АЛАЛК — Asociacio n Latinoamericana de Libre Comercio). До цієї Асоціації увійшли Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай і Чилі. Вона працювала над прискоренням темпів економічного росту країн-учасниць і намагалася протистояти економічному тиску з боку США і країн Спільного ринку.

Еквадор. Площа Незалежності в столиці країни

На жаль, члени АЛАЛК не знайшли спільної мови. У 70-х роках стало відомо, що деякі з них порушували досягнуті умови торговельних відносин. Внаслідок цього в 1980 р. організація була перетворена на Асоціацію латиноамериканської інтеграції, АЛАДІ (Asociacio n Latinoamericana de Integracion). До неї ввійшли Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі та Еквадор.

Аргентина. Площа Мадо з резиденцією президента країни у Буенос-Айресі

АЛАДІ вважається дуже впливовою організацією. Вона сприяє розвитку регіонального економічного співробітництва і торгівлі і має на меті утворення латиноамериканського спільного ринку на основі вироблення єдиних для учасників правових принципів і норм. Її найвищим політичним органом є Рада міністрів іноземних справ. Постійним політичним органом Асоціації є Комітет представників. Він розглядає питання, пов’язані з реалізацією завдань, намічених Угодою Монтевідео, яка була підписана країнами-учасницями в 1980 р. Виконавчий орган — Генеральний секретаріат Асоціації — працює у штаб-квартирі угруповання, розташованій у столиці Уругваю Монтевідео. Він вивчає та оцінює інтеграційний процес та виробляє пропозиції з виконання положень Угоди Монтевідео. Він також надає консультаційну і технічну допомогу державам-учасницям під час переговорів у межах АЛАДІ.

У межах Асоціації налагоджується обмін торговельно-економічною інформацією, укладаються домовленості щодо фінансового співробітництва, податків, взаємного зниження митних тарифів, розвитку торгівлі, в тому числі сільськогосподарською продукцією, захисту навколишнього середовища, розвитку туризму тощо. Особлива увага надається подоланню негативних економічних тенденцій у регіоні та пристосуванню країн-учасниць до нових умов взаємовідносин у світі.

Діяльність АЛАДІ сприяла виникненню у 1991 р. регіональної торговельної організації МЕРКОСУР, назва якої іспанською звучить як Mercado Comun del Cono Sur. У перекладі це означає «Об’єднаний ринок країн південного конусу». До нього входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Готується до повноцінного членства і Болівія, яка нині вважається асоційованим членом організації. На черзі — Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі та Еквадор. Учасники прагнуть до скорочення або повної ліквідації митних зборів і проведення єдиної митної політики щодо інших країн. Таким чином члени МЕРКОСУР намагаються захистити свої ринки, що розвиваються, від конкуренції.

Венесуела. Панорама Каракаса

Ще одним економічним угрупованням, яке поширює свій вплив майже на всі країни Латинської Америки, вважається Латиноамериканська економічна система, СЕЛА (Sistema Economico Latinoamericano), яка була заснована в 1975 р. на заміну Спеціального координаційного комітету країн Латинської Америки. СЕЛА прагне до співробітництва між країнами-учасниками і до прискорення соціально-економічного розвитку регіону. Вона також лобіює інтереси латиноамериканських держав в інших міжнародних економічних організаціях. Очолює СЕЛА Латиноамериканська рада, до якої входять по одному представнику від кожної країни-учасниці. Її члени щорічно збираються у штаб-квартирі організації, яку мають у столиці Венесуели Каракасі.

Крім названих, існує ще низка організацій, які опікуються інтересами частин Латинської Америки.

Найпершим економічним угрупованням, що діяло на локальному рівні, став Центральноамериканський спільний ринок, заснований у 1960 р. Тоді до нього ввійшли всі центральноамериканські держави за винятком Панами і Белізу. Але його діяльність була малоефективною. Натомість у 1993 р. країни-учасниці Ринку створили Центральноамериканську зону вільної торгівлі (Central American Free Trade Zone).

Болівія. Палац уряду в Ла-Пасі

У 1969 p. за сприяння AЛAЛK була утворена так звана Андська група (з 1995 р. — Андська спільнота — АС), яка включала Болівію, Колумбію, Перу, Чилі та Еквадор. У 1973 р. до них приєдналася Венесуела, а в 1977 р. Чилі вийшла зі складу цього економічного угруповання. Країни-учасниці прагнуть до індустріалізації, витіснення товарів США власною продукцією, створення першого в Латинській Америці митного союзу.

Органи управління Андської спільноти мають дуже складну структуру. Тут існують ради президентів і міністрів іноземних справ, різноманітні комісії, Резервний фонд, Корпорація розвитку, Консультативна рада тощо. Усі найважливіші питання в АС вирішуються Андським парламентом. Його робочим органом є Генеральний секретаріат, який знаходиться у столиці Перу Лімі. Цей секретаріат підпорядкований Андській президентській раді, до складу якої входять президенти країн-учасниць. Має Спільнота навіть Андський трибунал правосуддя, який займається узгодженням законодавства країн-учасниць.

У 1973 р. англомовні країни Карибського басейну проголосили створення Карибської спільноти і спільного Ринку, КАРІКОМ (Caribbean Community and Common Market) для координації економічної і політичної діяльності країн Карибського моря. До неї увійшли Антиґуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Гайана, Ямайка, Домініка, Монтсеррат, Сент-Вінсент і Ґренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Тринідад і Тобаґо. Багамські острови є членом політичної організації Карибська спільнота, але відмовилися від участі у Спільному ринку. У 1995 р. до угруповання ввійшов Суринам — перша неангломовна країна-учасник.

Розповідь про міжнародні організації Америки була б неповною, якби ми не згадали про всесвітню Організацію Об’єднаних Націй, що має штаб-квартиру у Нью-Йорку. Вона була створена у 1945 р. за ініціативою країн, що перемогли у Другій світовій війні, на спеціальній міжнародній конференції у Сан-Франциско. В той час її Статут підписали 50 країн. Тепер, за даними 2001 p., кількість її членів сягає 191, тобто охоплює майже всі країни світу. Але є й винятки. Швейцарія, наприклад, вирішила залишитися поза ООН. Вступити ж до лав Організації не дуже просто. Для цього необхідно, щоб за прийняття нового члена проголосувало не менше двох третин держав-учасниць.

Таке розмаїття учасників вимагає від ООН користування багатьма мовами. Тому в межах ООН офіційними вважаються англійська і французька, але документи там ведуть також арабською, іспанською, російською і китайською.

Організація вважає своїм основним завданням підтримку міжнародного миру і безпеки. Вона також розвиває принципи взаємоповаги між націями, сприяє вирішенню проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, розвитку прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії.

Будинок ООН

Відповідно до Статуту ООН має шість основних органів: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Секретаріат, Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний Суд ООН.

Генеральна Асамблея є найбільшим за кількістю учасників органом ООН. У ньому представлені по одному голосу від кожної країни, що увійшла до організації. Вона має право обговорювати будь-які проблеми в межах Статуту, але її рішення необов’язкові для виконання всіма членами ООН. Вони мають характер рекомендацій.

До Ради Безпеки входять п’ять постійних членів. Це відома Постійна п’ятірка — Велика Британія, Китай, Росія, США і Франція. Крім представників цих країн, до Ради входять ще десять членів, яких обирає Генеральна Асамблея на два роки. Така невелика кількість її членів дуже важлива, бо дає можливість оперативно приймати рішення в разі виникнення воєнної небезпеки. Усі члени зобов’язані безвиїзно перебувати у штаб-квартирі. Резолюції Ради, єдиної з усіх органів ООН, вважаються обов’язковими для виконання. Але є випадки, коли деякі країни їх порушують. Утім, вона має право використовувати різноманітні санкції, наприклад: переривання дипломатичних відносин, введення миротворчих військових сил ООН на територію конфлікту тощо. Проведення позачергового засідання Ради Безпеки може проводитися за вимогою Генерального секретаря ООН, будь-якого органу організації та будь-якої країни-учасниці.

Секретаріат ООН — це особливий багатотисячний штат службовців, що його очолює і призначає Генеральний секретар. Він є дуже поважною і впливовою особою у світі. Має право звертати увагу Ради Безпеки на будь-яке явище, котре може створити загрозу міжнародному миру і безпеці. Секретаріат виконує дуже багато функцій, у тому числі організовує конференції ООН, збирає і аналізує інформацію тощо. Після призначення на посаду кожен член Секретаріату приносить клятву на вірність ООН і зобов’язується не відстоювати інтереси окремих держав і урядів.

Крім названих органів, у межах ООН працюють численні міжурядові спеціалізовані установи і агентства. Серед них — Міжнародна організація праці (МОП), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (Всесвітній банк), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний дитячий фонд (ЮНІСЕФ) та багато інших.