Республіка Конго — одна з країн Центральної Африки. Її площа становить 342 тис. км2. На південному заході країна омивається Атлантичним океаном, на півдні має спільний кордон з Анголою, на сході — з Демократичною Республікою Конго, на півночі — з Камеруном та Центральноафриканською Республікою, на заході — з Габоном. Свою назву держава отримала від річки Конго, а річка, у свою чергу, зобов’язана своїм ім’ям непорозумінню між видатним мандрівником Д. Лівінгстоном і місцевими племенами. Лівінгстон часто чув це слово, коли жестами намагався показати, що його цікавить назва цієї річки. Тільки після того, як мова мешканців цього району стала відома європейцям, з’ясувалося, що і слова такого немає. А «Конго» — тільки частина слів «кигонго» та «баконго» (назви племен банту).
прапор Республіки Конго
Конго — одна з найцікавіших африканських країн. Її доля складалася так само трагічно, як доля багатьох африканських держав. Вигідне розташування країни обернулося для неї великим лихом: до неї прийшли работоргівці. У XV— XVI ст. в басейні ріки Конго існувало кілька держав, найвідомішими з яких були Теке та Лоанго. Цікаво, що в XVI ст. тут виникло християнське королівство Конго, яке навіть встановило дипломатичні стосунки з Португалією. Але існувало воно недовго: місцеві королі не могли протистояти європейцям, і численні кораблі з невільниками почали курсувати між Африкою та Америкою.
мапа Республіки Конго
Усьому світу відомі традиційні для Конго дерев’яні фігурки, що зображують жінку з дитиною — Богоматір та Ісуса. Деяким з них по 300—400 років.
Гори Майомбе
Потім на ці землі прийшли французи. Вони розпочали їхню колонізацію, і на початку XX ст. стали видобувати корисні копалини (нафту, цинк, золото, алмази). Видобування корисних копалин перебувало в руках приватних компаній, які дуже швидко перетворилися на фактичних господарів країни. Уряд тільки стежив за своєчасною сплатою податків. Але в 1905—1906 pp., коли в пресу просочилися факти жорстокої експлуатації жителів Конго цими компаніями, сталося кілька міжнародних скандалів, і французький уряд вжив заходів для запобігання надмірній жорстокості. Втім, на будівництві залізниці між Браззавілем (столицею країни) і Пуант-Нуаром та в шахтах загинуло понад 17 тис. конголезців.
Церква Святої Анни в Браззавілі
У ті роки багато хто намагався шукати порятунку в лісах, люди боялися за своє життя. Останнім променем надії для мешканців Конго стала релігія. Тут склалися кілька протестантських культів, у яких віра й політика були нероздільні. Так, у 20-х роках минулого століття Андре Матсуа створив релігійно-політичний рух, представники якого висловлювали протест проти несправедливих рішень колоніальної адміністрації. В період з 1910 по 1957 р. Середнє Конго (саме так тоді називалася країна) входило до складу Французької Екваторіальної Африки. Під час Другої світової війни Браззавіль став одним із центрів антифашистського опору.
Столиця Конго — Браззавіль — названа так на честь французького дослідника й колонізатора П’єра Саворньяна Бразза, який у 1880 р. заснував на місці майбутнього міста військовий пост.
Після війни держава отримала статус «заморської території», потім стана автономною республікою, а в 1960 р. була проголошена незалежною державою. Деякий час Республіка Конго підтримувала дружні стосунки з СРСР, була прийнята до ООН, увійшла до Афро-Малагасійського союзу, куди входили колишні французькі колонії. Був створений перший у країні вищий навчальний заклад — Центр вищої освіти (з 1972 p.— Національний університет), з’явилося телебачення, почали виходити газети. Тепер про колоніальне минуле нагадує лише офіційна мова Республіки Конго — французька.
Деякі з природничих комплексів Конго перебувають під охороною. Тут є кілька заповідників та заказників, національний парк Одзала. Під загрозою винищення перебуває 13 видів ссавців, декілька видів птахів. Серед мешканців тваринного світу є дуже цікаві: горили, галаго та потто (лемури), окапі (родичі жирафів, трохи схожі на зебру), пітони. Останнім часом уяву вчених збуджують легенди про загадкову істоту Мокеле-Мбембе. Судячи з того, як ії описують місцеві жителі, більш за все ця тварина схожа на бронтозавра. Проте жодного екземпляра поки що не знайдено.
Природний світ Конго нагадує декорації голлівудських фільмів про екваторіальну Африку. Тут є величезна річка (друга за розміром після Амазонки), на якій розташовано понад 70 водоспадів (правда, не всі вони лежать в межах країни). Річка Конго — головна водна артерія країни та водночас — головний її шлях. Вона придатна для судноплавства на більшості свого довгого шляху. Крім того, вона забезпечує мешканців країни електроенергією, а її води дають понад ніж 51 % усієї виловленої риби. Притоки Конго — Санга та Ліквала — також відіграють важливу роль у житті конголезців.
Водоспади на річці Конго
Ліси займають близько 50 % усієї території Конго. Але є тут і інші ландшафти: багато заболочених низин, невисокі гори (до 1040 м заввишки), пагористі плато. На півдні країни розташовані савани з високою травою.
У лісах Конго ще й досі живуть племена пігмеїв — лісових людей. Спосіб життя цих племен залишився незмінним із часів кам’яного віку. Вони не вміють обробляти землю і користуються тільки дарами лісу, з якого майже ніколи не виходять, бо прямі промені сонця можуть викликати в них опіки та запаморочення. Пігмеї— найменші люди на Землі. їхній зріст — усього 140—150 см (слово «пігмайос» у перекладі з грецької означає «люди завбільшки з кулак»). Але вони — прекрасні мисливці, сильні та відважні воїни, що полюють на слонів та панцирних носорогів. На сьогодні пігмеїв налічується близько 80 тис., але ця цифра постійно зменшується.
Муніципальні Сади
По берегах ріки Конго ростуть цінні породи дерев: червоне, жовте, тамарінг. Між стовбурами дерев, наче змії, в’ються ліани. В кронах лунають крики численних мавп. Майже щодня над лісом проноситься гроза, тому повітря дуже вологе. Великих перепадів температури немає: майже весь рік вона тримається між +21—26° С. У центральній частині Конго найспекотніший місяць — березень, а найбільш холодний — липень. Опадів щороку випадає від 1200 до 2000 мм. Сезони дощів змінюються засушливими періодами.
Пігмеї — лісові люди
Населення Конго, за даними на 2000 p., становить 3,18 млн людей. Більш ніж половина людей мешкає в містах, головним чином в Браззавілі (937 тис. чоловік), Пуант-Нуарі та Лубомо. Майже 30 % усього населення — народ баконго, який підтримує родинні зв’язки з мешканцями сусідніх країн. На півночі країни мешкає народ мбоші, а на півдні — батеке. Основними заняттями цих народів є землеробство, торгівля, полювання та рибальство.
Економіка країни базується на видобуванні нафти. Найбільші родовища — в Емероді, Лоанго та Лікуалі. Прибуток дає і торгівля цінними породами дерева, головним чином — окуме, лімба та асажу. З 1969 по 1977 р. велася розробка родовища калійних солей, але після затоплення шахти роботи було припинено. Нещодавно були знайдені родовища високоякісної залізної руди. В країні працюють підприємства, що займаються переробкою нафти, є заводи, що виробляють цемент, мило, взуття, вироби з деревини, пиво, цукор та борошно. На початку 1970-х років за допомогою Китаю був побудований суднобудівний завод.
Панорама міста Пуент-Нуар
Сільське господарство не може повністю забезпечити країну всім необхідним. Тут вирощують для власного споживання банани та маніок, ямс. Культури, які експортуються з країни (цукрова тростина, кава, какао, арахіс, тютюн), здебільшого розводять на плантаціях, що належать європейцям. Оброблена земля становить усього 2 % від території країни. Але її обробкою, внаслідок того, що техніка майже не застосовується, займається понад 60 % працездатного населення. Тваринництво обмежене, оскільки в районі Конго широко розповсюджена муха цеце, укус якої викликає в худоби сонну хворобу. Більшість м’яса жителі Конго імпортують із Чаду.
краєвид на Водоспад Лівінгстона
Середня тривалість життя в Конго — тільки 53,7 року для жінок та 49,6 — для чоловіків. Це пов’язане з тим, що медичні заклади є тільки у великих містах. З десяти тисяч конголезців тільки 33 можуть розраховувати на місце в лікарні, на одного лікаря припадає понад чотири тисячі пацієнтів. Але, незважаючи на це, населення Конго швидко зростає. Нині 44,7 % усіх мешканців Конго — це діти віком до 14 років. А це означає, що у країни є майбутнє.
готель Космос в Браззавілі