Над Гватемалою витає терпкий аромат кави і захопливих пригод. Тут можна побачити розкішну природу, серед якої жили її діти-індіанці, прості й мудрі. Країна покаже древні міста майя, вкриті сивиною століть, і юнацькі відчуття від романів про індіанців наповняться новим змістом. У Гватемалі можна познайомитися і з сучасними майя. Вони так само носять яскраве вбрання, торгують своїми нехитрими товарами, грають на стародавніх інструментах. Проте їхнє життя далеке від книжкової романтики. Запрошувати до себе туристів і відкривати їм свій колорит Гватемала почала нещодавно: надто зайнята була тридцятирічною громадянською війною та відновленням після неї.
прапор Гватемали
Відправною точкою в історії Гватемали є саме індіанські племена майя. їхня цивілізація зародилася десь у II тисячолітті до н. е. А на початку нашої ери вона вже була могутньою і квітучою, мала високий рівень культури. Майя збудували багато своєрідних міст на території сучасної Гватемали. До наших днів дійшли їхні поселення Тікаль, Сакулеу, Сиваль та ін. Завдяки цим археологічним скарбам (вони є найбільш вражаючими свідченнями про майя із усіх знайдених в Америці) Гватемала стала відомою на весь світ. До того ж вони досить непогано збереглися, зважаючи на свій тисячолітній вік. Рідко знайдеться людина, яка не захоче поринути в індіанську романтику, побачити на власні очі піраміди майя, храми, де вони приносили жертви богам, обсерваторії, де вони вивчали зоряне небо, а також густі ліси, в яких вели війни. Можливо, якесь древнє дерево ще пам’ятає їх.
мапа Гватемали
Гватемала на мапі світу
Колишню столицю Гватемали Антиґуа оточують вулкани, проте нині це дуже спокійне місто, яке неодмінно радять відвідати туристам. Свого часу Антиґуа було однією з перлин Нового Світу, проте чудові будівлі в стилі бароко не вистояли під час сильного землетрусу, який нещадно зруйнував їх, і через це столицю було перенесено на нинішнє її місце, до Гватемали. Мешканці країни з часом зуміли відновити колишню красу Антиґуа. і дух давнини витає тут, і стиль життя нагадує колоніальні часи, однак столиця сюди так і не повернулася.
Самі індіанці часто називали свою територію «Землею, де багато дерев». А іспанським конкістадорам, які завоювали ці краї в 1524 р., припала до душі інша місцева назва — Гватемала («родюча земля»). Відтоді в майя почалося нелегке життя, адже іспанське завоювання супроводжувалося знищенням корінного населення, позбавленням його волі. «Блідолиці», як називали їх індіанці, примушували майя працювати на себе. В ті часи була поширена практика так званого «боргового рабства», в яке згодом потрапила більша частина місцевого населення. Індіанці мужньо чинили опір цьому насильству, підіймали повстання, однак перемогти сильних європейців не змогли. Нові господарі отримували прибутки, експортуючи какао, золото й срібло. У 1560 р. було створено генерал-капітанство Гватемала, до якого увійшла більшість центральноамериканських земель. Його столицею стало гватемальське місто Антигуа.
Площа з церквою Нуестра Сеньйора де ла Мерсед (XVIII cm.) у місті Антиґуа
Іспанської влади Гватемала позбулася у 1821 р. і незабаром утворила з іншими країнами Центральної Америки федерацію зі столицею у місті Гватемала. У 1839 р. ця федерація, яка ніколи не була міцною, розпалася на окремі держави. В незалежній Гватемалі упродовж майже століття точилася жорстока боротьба за владу, уряди змінювалися дуже швидко.
Можливо, найтрагічнішим періодом після іспанського завоювання стала для цих земель друга половина XX століття. Тоді проти встановленого жорстокого військового режиму розпочалася партизанська війна. В кінці XX століття Гватемала все ще зазнавала репресій, геноциду з боку своїх правителів. У країні тривали політичні вбивства, було багато «зниклих безвісти», активно діяли так звані «ескадрони смерті», вся вона була корумпована. Громадянська війна тривала тридцять років. Лише в 1996 р. було домовлено про припинення воєнних дій, був підписаний мирний договір.
Вулкан Атітлан
Багато біженців досі не наважилися повернутися на батьківщину. Однак Гватемала, попри все, є найбільш населеною країною Центральної Америки. На її території (108 899 км2) проживає понад 13 млн людей. Понад половину населення — нащадки народу майя. Вони зберегли мову своїх предків (точніше, багато індіанських діалектів) та їхні вірування. Проте нині вони не будують ні пірамід, ні обсерваторій. Вони думають, як вижити: плетуть корзини, виробляють старовинним способом тканини, прикраси. А головне місце в країні, разом із важливими постами, посідають метиси (потомки іспанців та індіанців), яких тут називають ладіно. Нині країна — член ООН, Організації американських держав та інших організацій.
Осяйний Кетсаль
Більшість мешканців Гватемали є католиками. Християнство проникло і у свідомість індіанців, проте не витіснило звідти древні вірування предків. Усе це дивним чином сплелося і стало одним цілим. Образ Христа, який майя прийняли майже без вагань, тільки доповнив старі уявлення про сутність світу, а християнські святі дуже добре вписалися до сонму богів, яким поклонялися пращури.
Гватемала може пишатися не тільки колоритом мешканців та древніх міст, а й неймовірно красивими пейзажами. Її омиває Тихий океан, і вона має вихід до Карибського моря. На тихоокеанському узбережжі є прадавні ліси, а на березі моря росте чимало пальм. Індіанська назва «земля, де багато дерев» все ще є актуальною, хоча площі лісів безупинно скорочуються. Нині приблизно 60% території країни вкриті ними. У Гватемалі росте чимало кипарисів, червоного дерева, орхідей, ліан. Є також дерево, що дає смолу чикле, яка використовується для виробництва жувальної гумки. На рівнині Петен, розташованій у північній частині Гватемали, можна потрапити до густого тропічного лісу — справжніх джунглів. А ліси, що вкривають центральне нагір’я, змінюються залежно від висоти. Напівлистопадні породи поступово змінюються дубами, потім соснами, а ще вище відкривають свою ніжну красу альпійські луки.
Дівчата у традиційному одязі в Чичикастенанго
Немов 33 богатирі, височать у Гватемалі 33 вулкани з найвищим серед них вулканом Тахумулько (4217 м). Він є найвищою точкою всієї Центральної Америки. Ці «богатирі» поблажливо дозволили розкинутися коло підніжжя чистим-пречистим озерам, які так полюбляють прихильники екотуризму. Озеро Атітлан уже зажило слави одного з найкрасивіших у світі гірських озер. Гостям країни буде комфортно в досить м’якому тропічному кліматі (щоправда, погода дуже залежить від висоти), особливо в сухий сезон, коли дощі не заважають милуватися природним й архітектурним багатством Гватемали.
У новому районі столиці
Трохи оговтавшись від громадянської війни, країна вже почала отримувати досить великі прибутки від туризму, проте головною статтею доходів все ще залишається продукція сільського господарства — «її величність» кава, плюс бавовна, банани, цукрова тростина. У такий спосіб Гватемала виправдовує назву «родюча земля». Для внутрішніх потреб місцеві жителі неодмінно вирощують кукурудзу та рис. В останні роки значне місце в структурі доходів посідає нафта, експорт якої розпочався у 80-х роках минулого століття. Окрім неї, Гватемала має поклади сурми і в невеликій кількості — свинцю, золота та ін. За обсягом виробництва ця країна посідає перше місце серед держав Центральної Америки, однак у ній розвинена тільки легка промисловість.
Тікаль — стародавнє місто майя, розташоване у департаменті Ель-Петен
У Гватемалі дуже багато птахів із неймовірно яскравим оперенням та тембром голосів. Для ґватемальців кольорові папуги на гіллі — все одно, що для нас сороки. Найбільше ж мешканці країни шанують рідкісного птаха кецаль. Ця довгохвоста яскраво-зелена пташина є символом країни і посідає почесне місце на її гербі та прапорі. Гватемальці свою грошову одиницю теж назвали кецаль, на честь цього птаха.
Місцевість навколо міста Кесальтенанго
У туристів більшу популярність здобули не фабричні вироби, а те, що виробляють і продають індіанці. Кажуть, що їхні прості, але красиві вироби мають особливу енергетику та магічні властивості. Древні майя, мабуть, устигли передати свою мудрість нащадкам. А нам залишили такі будівлі, що можна тільки дивуватися величі цієї цивілізації.
Ріка Кагабон