Ще можна знайти старі карти, які зберегли звабливий напис «Золотий Берег» на Західному узбережжі Африканського континенту. Перші європейці були вражені кількістю покладів золота на цих землях. Нинішня назва країни — Гана — менш романтична, проте фактично цей берег залишається золотим. Африканська «країна замків», Мекка серфінгістів — це теж про Гану. Туристи їдуть сюди побачити древні форти на узбережжі, що були центрами работоргівлі, коли кілька століть тому їхні пращури їхали сюди, щоб ці центри створити. Нащадки не хворіють на золоту лихоманку і поважно ставляться до африканського населення, а воно зустрічає їх з високо піднесеною головою, усвідомлюючи, що тепер європейці тільки гості на їхній землі.
прапор Гани
Територія сучасної Гани становить 238 тис. км2. Більшість населення (народності ашанті й фанте) живе на півдні та в центральних районах. Це й не дивно: північна Гана не дуже приємне явище — це курна трав’яна рівнина, хвилі пилу, високі температури та постійна нестача вологи. Що далі на південь, то приємніше — через тропічні ліси та савани несуть свої води до пекучого узбережжя Гвінейської затоки річки (найбільші — річка Вольта та її притоки), річна кількість опадів збільшується, як збільшується й густота населення.
мапа Гани
Гана на світовій мапі
За таким принципом люди розселялися тут споконвіку. Узбережжя пережило кілька міграційних хвиль, а з XV ст. тут осіли акани, які створювали невеличкі держави, торгували й воювали, доки могутні ашанті в XVII ст. не підкорили їх. Ашанті просувалися зі своєї столиці Кумасі (центральні території Гани), об’єднуючи все, що траплялося на шляху, у конфедерацію, яка мала назву їхнього племені. Імперія Ашанті була могутньою державою і тривалий час протистояла європейцям. Колись вона свого часу вражала їх своїм багатством і величчю. Місто Кумасі, хоча й поступилося потім званням столиці, але не втратило статусу культурного центру. В Музеї Ашанті головною реліквією вважається трон, виготовлений з дерева і прикрашений золотом, — справжній трон ашантіхене, головного вождя Ашанті. Цей «золотий трон» не був довічною власністю й не переходив у спадок. Конфедерація Ашанті мала небачену на той час демократичність влади. Вождя обирали «на трон», але його могли і зняти. В Кумасі зберігся й палац Манійа — древня резиденція вождів. Символом Ашанті був дикобраз (колючки якого, мабуть, мали нагадувати про войовничий настрій народу), який теж зберігся — у віддалених гірських лісах та в зоопарках.
Куточок стародавньої резиденції воїнів Гани
Перших європейських торговців, які з’явилися на узбережжі Гвінейської затоки, приваблювали золото, слонова кістка, прянощі, але незабаром вони збагнули, що живий товар (раби) приносить більші прибутки. Суперечку між європейськими державами до кінця XVIII ст. виграла Велика Британія, яка міцно закріпилася на узбережжі. А у внутрішніх районах панували ашанті. Після жорстоких війн англійці ступили на їх землю. Вони спалили столицю Кумасі в 1874 р. і оголосили узбережні райони колонією, а згодом колонізували й усю територію Ашанті. Своїй новій землі вони дали ім’я, що вже «пристало» до неї — Золотий Берег. Правда, в колоніальний період більшість прибутків приносила торгівля какао.
Один з п’яти університетів Гани — університет у Легоні
Після народного повстання 1957 р. Гана стала незалежною країною. Вона довго не могла визначитися зі стилем правління і шляхами розвитку. Політична ситуація на диво нагадувала французьку, тільки республіки та воєнні режими змінювалися швидше. Нині країна переживає період «четвертої республіки» на чолі з президентом і досить впевненого економічного росту, підґрунтям для якого стали реформи з оздоровлення економіки після довгого періоду спаду та соціальні програми. За кілька десятиліть істотно змінилася на краще соціальна сфера Гани. З 1980 по 1996 р. вона знизила кількість тих, хто недоїдає, швидше, ніж будь-яка інша країна у світі. Зросла і калорійність їжі. Збільшення добробуту та програма з корегування соціальних витрат викликали помітне поліпшення санітарних умов, медичного обслуговування й освіти. Освітній бум, що розпочався ще в середині 50-х років, триває. Проходять масові кампанії з ліквідації неписьменності в сільських районах (неписьменність скоротилася з 57 до 35 %), працює Інститут суспільної освіти (для дорослих), п’ять університетів. Завдяки програмі планування сім’ї зменшився приріст населення.
Елміна — один з колишніх центрів работоргівлі
Какао росте на дереві — це знає кожний африканець, тим більше мешканець Гани. Шоколадні дерева тут зведені у ранг культових. А почалося все з того, що спритні англійські фермери, які переселилися з північно-східних районів, помітили особливості західно-африканського лісу — густа крона високих дерев утримує яскраве сонячне світло і забезпечує в наземному ярусі вологі й теплі умови, в яких добре ростуть, наприклад, ліани. Такі ж умови підходять для шоколадного дерева. А користі від нього більше, вирішили фермери, розчистили зарості нижчого ярусу й посадили шоколадні дерева, яким сподобалися і ґрунт, і рівномірне зволоження, і «батьківський» захист високих деоев.
панорама Аккри
Гана — аграрна країна з розвиненою гірничодобувною промисловістю. Основу експорту становлять ті ж самі товари, що і століття тому, — золото і какао, час від часу випереджаючи одне одного. В невеликій кількості йдуть на експорт банани, цитрусові, кокосові горіхи, ананаси, боксити, алмази, ліс. Для внутрішніх потреб у Гані вирощують маніок, батат, сорго, цукрову тростину та інші культури. Але лише в найкращі за погодними умовами роки країна імпортує значну кількість продуктів харчування, в тому числі багато м’яса, а в засушливі роки, коли погано родить шоколадне дерево, залежить від міжнародної гуманітарної допомоги. Гана є членом ООН, Співдружності, що очолює Велика Британія, Організації африканської єдності й Економічного співтовариства західноафриканських країн. Має власну грошову одиницю — седі.
Ганійське селище
Колишній «Золотий Берег» і тепер приваблює європейців, але вже зовсім іншим, ніж декілька століть тому. Любителям серфінгу — пряма дорога до селища Сенья Бераку, де розкинувся прекрасний пляж біля Фете, один із найбільших і чистих в регіоні. Ті, хто захоплюється давньою історією, можуть відвідати форти й замки на узбережжі, колишню столицю Ашанті-Кумасі. Або ж нинішню столицю країни — Аккру (249 тис. мешканців), яка виникла довкола двох фортець — англійського Ашер-Форт та датського замку Крістіан-борг (або Осу) і зберегла старовинні квартали. І не треба брати перекладача — офіційною мовою в країні є англійська, якою володіє більшість туристів. У Гані багато національних парків, музеїв, галерей. А в місті Кокробіт розташований унікальний для африканських країн заклад — Академія африканської музики та мистецтва. Тут є не тільки вокальні й танцювальні школи, а й численні виставкові та концертні зали.
Річка Вольта
Жителі Гани обожнюють барвисті масові свята, фестивалі. Кожні два роки тут проходить Панафриканський історичний театральний фестиваль, що збирає аматорські та професійні трупи з усієї Африки. Серед яскравих народних свят особливо вирізняються ті, що пов’язані з історичними традиціями ашанті, а також Фестиваль мисливців на оленів («Абукер»), який проводиться у м. Віннеба, і Свято початку риболовного сезону («Вакату»), що проходить у м. Ельміна в липні, коли практично всі мешканці міста, включаючи керівництво, йдуть вулицями, не припиняючи ні на хвилину співати й танцювати.
Абурі, Ботанічний сад
Незважаючи на істотний прогрес, покращання умов життя, культурний розвиток країни, з 19,5 млн її жителів третина належить до категорії бідних, а десята частина взагалі живе в злиднях. Головним завданням Гани є утримання вражаючих темпів розвитку, щоб епітет «золота», який часто вживається в розмовах про неї, виправдовував себе повною мірою.
Розрізані какао-боби, основа економічного буму Гани у 50-60-х роках