Арахіс і надзвичайно чисті пляжі на Атлантичному узбережжі — візитна картка Гамбії, однієї з найменших країн Африки й світу. Мало хто вірив у життєздатність цієї держави, яка не має родючих земель та корисних копалин. Скептичні прогнози здійснилися лише наполовину. Гамбія не стала багатою й квітучою країною, проте, порвавши з колоніальним минулим, досягла певної стабільності.
прапор Гамбії
Країна розташована в Західній Африці, сусідить із Сенегалом і має вихід до океану. Її територія — 11 тис. км2 — була заселена здавна. До 750 р. н. е. відносять археологи залишки кам’яних поселень, знайдені у верхів’ях річки Гамбія. В середні віки сучасна територія країни входила до складу могутніх імперій Малі та Сонгай. У середині XV ст. на землю, населену племенами мандинго та волоф (ці народності становлять основу сучасного населення), ступили португальці. З XVI ст. тут почали свою діяльність англійські компанії, а наступне століття минуло під знаком боротьби Великої Британії та Франції за цю територію. Обидва претенденти цікавилися рабами та потенційними покладами золота, але дорогоцінного металу так ніхто і не знайшов. За Версальським миром (1783), більша частина Гамбії відійшла англійцям, які незабаром включили її до складу своєї колонії Сьєрра-Леоне, а в 1843 р. вирізнили в окрему колонію. До цього часу британці зрозуміли марність пошуків на цих землях золота, проте розпробували арахіс, який почали активно вивозити до Європи. У 1889 р. було визначено сучасні кордони Гамбії, менша частина якої залишилася колонією Британії, а більша стала її ж протекторатом.
мапа Гамбії
Здобувши незалежність (1965) і ставши республікою на чолі з президентом, Гамбія почала бурхливу політичну діяльність. Вона утворила конфедерацію з Сенегалом під назвою Сенегамбія, що протрималася сім років, розпавшись у 1989 р. «Ображений» Сенегал через деякий час закрив кордони з «невірною сусідкою». Стосунки між ними і тепер залишаються напруженими. Каменем спотикання є контрабанда промислових товарів до Сенегалу через Гамбію, де значно нижче мито. У 1994 та 2000 рр. держава пережила воєнні перевороти, але, порівняно з іншими африканськими країнами, Гамбія — відносно спокійне місце.
Гамбійські жінки
Природні умови не залишають мешканцям країни нічого іншого, як вирощувати арахіс, багато арахісу, бо лише він почувається тут добре. Через усю Гамбію тече однойменна річка, на берегах якої переважають легкі піщані ґрунти, ідеальні для горішків. У долині цієї річки місцями ще залишилися тропічні ліси, а більшість території країни вкрита ви-сокотравною саваною. Клімат екваторіальний з яскраво вираженими дощовим літнім та сухим зимовим сезонами.
Хамелеон — типовий мешканець тропічних лісів Гамбії
Це цілком задовольняє арахіс, основну експортну культуру країни — маленькі горішки приносять більше половини валютних надходжень до бюджету.
«Всі — на арахіс», — тривалий час Гамбія жила за таким принципом. Ще колоністи перетворили її на арахісовий край. Нині, незважаючи на активне запровадження інших культур, горішки залишаються на п’єдесталі. Окрім гамбійців, щороку на арахісові поля приїжджають близько 10 тис. сезонних робітників з найближчих африканських країн. Внесення добрив, заміна мотики плугом, сортовий посадковий матеріал — все це сприяє підвищенню врожайності. Але буває, що особливо засушливі роки всі зусилля зводять нанівець.
Однак самими горішками не наїсися. Для внутрішніх потреб гамбійці вирощують рис, просо, кукурудзу, проте повністю ними себе не забезпечують. Істотну допомогу надали місцевому населенню спеціально викликані агрономи з Тайваню, які поділилися секретами вирощування рису, щоб гамбійці могли готувати свою улюблену страву — рис із м’ясом або рибою. А останні виявилися добрими учнями й помітно збільшили врожаї цієї культури. Навчаються вони вирощувати також олійну пальму та лайма.
Панорама столиці
Гамбія — типова аграрна країна, з 1,3 млн чоловік населення, більшість яких живе в сільській місцевості. Єдиним великим містом вважається столиця Банжул, де мешкають 60 тис. чоловік. Воно виникло в 1816 р. під назвою Батерст. Тоді це був лише закладений англійцями пост в усті р. Гамбія. Поступово він виріс в охайне, сповнене своєрідного колориту містечко, а згодом став столицею та отримав ім’я Банжул. Тепер це місто з вузькими вуличками мало кому з відвідувачів нагадує столицю. Функції адміністративного та господарського центру взяло на себе більш сучасне місто Серекунда (фактично передмістя столиці) — із широкими вулицями, великими будинками та ринками.
Гамбійський ринок
Місце Кача-Калі в селищі Бакау відоме озером, в якому живуть священні і, як запевняють гамбійці, дружелюбні крокодили. Тут радять купатися жінкам, які не можуть мати дітей. За народними повір’ями, якщо безплідна жінка наважиться викупатися в цьому священному озері, то обов’язково стане матір’ю. Процент щасливих матерів, як і процент тих, хто повернувся з такого купання живим, перекази не повідомляють.
Мангрові ліси вздовж річки Гамбії
Промисловість Гамбії розвинена слабко, тваринництво має лише внутрішнє значення. А от за рибу держава може виручити непогані гроші — річне та морське рибальство стають перспективною галуззю економіки. Впевнено розвивається й туризм, поповнюючи небагату казну країни. Він має сезонний характер — наплив відвідувачів припадає на листопад — лютий, коли в Гамбії сонячно та тепло. Туристів кличе до себе океанський берег, чисті широкі пляжі, непоганий сервіс. Більшість відвідувачів приїздять із Британії і почуваються тут як удома — місцеві жителі говорять чистою англійською, яка є в країні офіційною, і обміняти фунти на гамбійські гроші (даласі) не проблема. Туристи сприяють розвитку ремесел, охоче купуючи витвори волофських майстрів — вироби зі шкіри, сувеніри, прикраси. Окрім океанського узбережжя та курортів на березі річки, Гамбія небагато чого може запропонувати своїм гостям: лише один невеличкий музей, один національний парк та заповідник (в країні багато птахів, є мавпи, дикі свині, антилопи, зрідка зустрічаються бегемоти та крокодили).
Руїни Форту Джеймса
Гамбія входить до ООН, Організації африканської єдності та Співдружності, яку очолює Велика Британія. Держава залежить від іноземного, переважно англійського, капіталу, і поки що належить до 25 найменш розвинених країн світу, проте має всі шанси найближчим часом залишити цей «чорний» список. Тим паче, що на цьому шляху багато кроків уже зроблено (освоєння нових культур, підвищення рівня писемності, розвиток охорони здоров’я) і гамбійці намагаються йти далі.
Мегаліти Вассу